РУС УКР


Активный отдых. Активные туры. Каталог туристических сайтов.
Наша кнопка:
Показать код
мотель «Боршна»

Прилуки

Першу письмову згадку про Прилук — город залишив нащадкам київський князь Володимир Мономах, один з найвидатніших діячів України — Русі ХІ — ХІІ століть. У своєму знаменитому „Поученії Володимира Мономаха своїм дітям” князь-воїн розповів про те, як 1085 року вирушив з дружиною зі стін княжого столичного города Переяслава (Прилуки в той час входили до Переяславського князівства) на зустріч половецькій орді, яка в черговий раз вдерлася на Посулля. 

ПрилукиЗустрівшись зненацька з ординцями в полі, князь уникнув сутички та увійшов у Прилук — город під захист стін фортеці. Зібравшись із силами він виступив з дружиною та прилучанами проти нападників і винищив їх у кривавій битві під Білими Вежами. 

Це і є перша історична згадка про наше місто, хоча археологічні дослідження підтвердили, що поселення на території міста існувало ще в ІІ тис. до н.е. Щодо походження назви міста існує декілька легенд. Найбільш імовірною є назва пов’язана з розташуванням міста на завороті „луки — ріки Удаю”. 

Удруге Прилук-город згаданий 1092 року коли його разом з іншими містами та селами порубіжжя Київської Русі поруйнували половецькі орди. Згадується місто й 1138 року в числі зруйнованих міст Переяславщини в смутні часи міжусобних воєн між чернігівськими князівствами та синами Мономаха. 

Не минула Прилук і страшна Божа кара — татаро-монгольська навала 1239 року. Місто відбудували лише у ХV столітті українські князі Глинські і воно згадується в історичних літописах 1459 року в складі Литовського Великого князівства. Та проіснувало місто всього сорок літ і знову страшна руїна, 1482 року від кримської орди хана Манглі-Гирея. 

Після того, як в 1482 році кримські орди хана Менглі-Гирея зруйнували Прилуки, більше як століття місто не могло відродитися, й лише 1592 року князі Вишневецькі почали „ставити слободу на старому городищі-згарищі”. Місто виросло дуже швидко і вже через 10-12 років було досить великим. 1604 року Прилуки зазнали нападу з північного боку: його зненацька захопило військо московського царя Бориса Годунова. Тільки самих будинків було зруйновано більше шести сотень. Не пожаліли і людей, як повідомляють тогочасні літописи :” ... людей многих мужской і женской плоті на остаток і діток на смерть побили й помордували...” Це була чи не найстрашніша сторінка нашої історії. 

Наступним після Київської Русі, спадкоємцем державницької ідеї українського народу стало наше славне козацтво. Козацька українська держава, створена розумом та владною збройною рукою великого гетьмана Богдана Хмельницького в середині ХVІІ століття, своїм демократичним ладом викликала захоплення у багатьох європейців. 

Саме тоді в Прилуках постала неприступна козацька фортеця з валами й ровами, стінами та вежами, церквами й палацами, громадськими будівлями, будинками козацької старшини, купців та ремісників. 

Прилуцька фортеця на високому правому берегу річки Удаю мала міцні дубові стіни з високими рубленими вежами, спорудженими на проїздах з брамами. Уздовж стін та валу, що був заввишки 10-12 метрів, тягнулися глибокі рови, які затоплювалися проточною водою з річки Муховця. Всередині фортеці, біля північної стіни містився замок або дитинець, теж обнесений окремим валом та ровом. Тут зачинялися оборонці фортеці з дітьми та дружинами у найскрутніший момент ворожої облоги. 

Земляна фортеця Прилук в ХVІІ столітті мала п’ять воріт або брам: із заходу — Київську браму, з півдня — Пирятинську, зі сходу — Роменську або Кустівську, з північного заходу — Глухівську або Млинову, та ще Замкову в дитинець. 

На стінах та брамах фортеці стояли великі та малі гармати. На території фортеці були ще й великі будівлі: палац князя Яреми Вишневецького, побудований 1647 року, дерев’яні церкви Різдва Богородиці (1618 р.), та Преображенська (1653 р.), полкова канцелярія, суд, міська Ратуша, скарбниця, пороховий погреб, острог, садиби полковника та полкової старшини. Окремі будівлі фортеці були з’єднані між собою підземними ходами, такі ж ходи вели й за межі фортеці на випадок тривалої облоги міста. 

Флаг ПрилукГерб ПрилукПрилуки, як і кожне місто тієї пори, мало свої символи: герб та прапор. Герб, наданий місту князями Вишневецькими наприкінці ХVІІ століття, являв собою геральдичний щит блакитного кольору, на якому зображена золота голова бика, проткнута кривою козацькою шаблею, що символізувало багатство краю, боротьбу та перемоги мешканців міста за свою незалежність і свободу. Прапор Прилук був зеленого кольору, з зображенням Святого Георгія на білому коні, що уражає списом поваленого змія й тримає в руці щит із гербом міста. Прапор зберігався в міській Ратуші й відомий з початку ХVІІ століття. 

Від козацької доби збереглися до наших днів безцінні архітектурні пам’ятники міста, які пов’язані з розквітом українського бароко та часами правління Прилуцьким полком полковників Гната та Григорія Галаганів, які за вірність російському цареві Петрові отримали величезні багатства на Прилуччині. 

Полкова скарбницяСеред монументальних мурованих споруд міста Прилуки найстарішою будівлею є полкова скарбниця, або як її тоді ще називали — галаганівський арсенал. Облаштувавши в 1714 році свою садибу на території фортеці, Гнат Галаган побудував біля свого будинку невелику кам’яницю для зберігання полкового скарбу та зброї. Прямокутна споруда збудована з місцевої міцної цегли на вапні має глибоке підземелля перекрите склепінням. Стіни цієї зовсім невеликої за розмірами споруди завтовшки з метр, торці увінчані барочними фронтонами, фасади декоровані пілястрами, профільованим карнизом. 

Колись тут, в обкутих залізом дубових скринях зберігалася привезена з походів коштовна зброя, одяг, на полицях — полкові прапори, перначі, значки, в дерев’яних барильцях — срібні таляри, орти, рублі, мідні шеляги, копійки, полушки. Реставрована кам’яниця 1989 року. 

На початку 1990-х років в районі аграрного технікуму будівельники раптово натрапили на забуте старовинне кладовище часів козаччини, що колись було на березі Муховця, під стінами прилуцької фортеці. Було знайдено добре збережену домовину, в якій лежало тіло козака з простреленою скронею. Збереглися не тільки природно муміфіковане тіло, але й одяг. Працівники музею перенесли покійника до скарбниці, а потім 1995 року, поховали. На могилі встановлено невеличкий пам’ятник із хрестом і написом: „Невідомий козак ХVІІІ ст.”. Ця могила розташована під стінами полкової скарбниці. 

Спасо-Преображенский собор1720 року в Прилуках на кошти Гната Галагана звели нову муровану споруду — полкову Спаську церкву. Будували її найкращі майстри-мулярі, яких зміг найти у своїх володіннях полковник. Зразком для них був Троїцький собор, Густинського монастиря — неперевершений шедевр українського бароко. Будівничі не скопіювали бездумно визначну пам’ятку, а звели по-своєму, з власного розсуду оригінальну та монументальну споруду, яка й нині викликає захоплення у всіх, хто її споглядає. Будували п’ятиглаву церкву на міцному підмурку з велетенських каменів, перевезених із річки Переводу. За історичними переказами між Погребами, Миколаївкою і Піддубівкою, на Переводі знаходився острів з старим земляним валом де збереглися останки цегляних стін від міста Край-город з чотирикутним городищем, в одну десятину. Біля цього валу знаходилися залишки кам’яного моста, який побудував Гудима. По ньому проходила дорога з Києва на Прилуки. Останки цього моста, великий тесаний камінь, лежить і зараз при вході в Спасо - Приображенський собор. Чи не ці священні камені, щедро окроплені кров’ю воїнів-русичів, допомогли козацькому храмові вистояти у найтяжчі часи більшовицького лихоліття? 

Покинута на призволяще у далекому 1930 році, знівечена, напівзруйнована Спасо-Преображенська церква вистояла та вціліла, а нині й повністю відродилася у первозданній красі та величі. Після декількох етапів реставраційних робіт, які почались у 1960-х, церква 1991 року була освячена соборною і прийняла перших віруючих. 

Николаевская церковьТого ж 1720 року поряд зі Спасо-Преображенською церквою на кошти Галагана звели високу муровану дзвіницю, яка одночасно слугувала й брамою — проїздом на територію замку. Ця гарна, статна споруда разом з невеликою однонефною церквою Святого Миколая-Чудотворця побудована у стилі бароко. Дзвіниця двоярусна: перший ярус — так званий четверик, другий — являє собою циліндричну вежу з великими арочними отворами, де розміщуються дзвони. 

Завершує дзвіницю баня з люкарнами, в які раніше були вмонтовані циферблати баштового годинника-курантів з мелодійним боєм. На початку ХІХ століття після пожежі пам’ятку дещо перебудували у модному тоді стилі ампір, оздобивши перший ярус дзвіниці пілястрами та портиками з фронтонами. 

Ця чудова архітектурна пам’ятка була дуже пошкоджена. Реставрована і повністю відновлена 1986 року. Всі ці три споруди розташовані на розі вулиць Галаганівської та Преображенської й утворюють єдиний архітектурний ансамбль неповторної краси. 

Собор Рождества БогородицыНаклало відбиток на Прилуки й наступне ХІХ століття, яке в архітектурі являється епохою класицизму, тобто класичного або ампірного стилю. Найкращою спорудою цього стилю є собор Різдва Пресвятої Богородиці, побудований у 1806-1817 роках на місці старовинних прилуцьких церков. 

Після важкої пожежі 1781 року відразу почався збір коштів для відновлення соборної церкви, був найнятий майстер для виготовлення цегли. 1802 року титар церкви, військовий товариш Гречанівський, звернувся з листом до російського царя Олександра І, й місто отримало з царської казни 2 тисячі рублів на будівництво кам’яного храму. 

Під час урочистої закладки, яка відбулася14 жовтня 1806 року, у підмурок було закладено мідну дошку з пам’ятним написом. Новий храм з трьома престолами на честь Різдва Пресвятої Богородиці, Варвари Великомучениці та Святого Олександра Невського освячений 1817 року. Будував собор майстер з Чернігівщини Федір Заболоцький. Муровану кубічну споруду вінчає півсферичний купол на круглому барабані. Фасади прикрашені фронтонами та чотириколонним портиком. Всередині на стінах збереглися залишки олійного розпису початку ХІХ століття. Неподалік від центрального порталу стояла мурована двоярусна дзвіниця, споруджена у кращих формах пізнього класицизму. На жаль, вона не збереглася, бо була розібрана на цеглу у 1930-х роках. Нині в приміщенні бувшого собору на Галаганівській вулиці – церква Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ Київського патріархату. 

У другій половині ХІХ століття в колишніх передмістях були побудовані храми, які збереглися до наших днів і є оригінальними архітектурними пам’ятками міста. 

Ивановская церковьЦе Іванівська церква – монументальна кам’яна п’ятикупольна споруда, з високою, стрункою дзвіницею, побудована 1865 року на Квашенцях, на перехресті Київської та Іванівської вулиць. Нині храм відреставровано у первинному вигляді. 

Також мурована однокупольна, разом з дзвіницею Миколаївська церква побудована в стилі українського модерну на Сорочинцях. 

У так званому „парафіяльному” стилі споруджено 1878 року на місці старовинної церкви дерев’яний п’ятикупольний храм Трьох святителів на Кустівцях. 

Починаючи з другої половини ХІХ століття Прилуки інтенсивно забудовувались будинками-особняками та громадськими спорудами з оригінально та самобутньо трактованими фасадами. 

Кращими спорудами, які ще збереглися до наших днів, можна назвати двоповерховий будинок купця Московченка, нині це школа мистецтв на Київській вулиці, головний будинок в садибі відомих українських меценатів Тарновських на Соборній вулиці, ( де раніше була дитяча лікарня, а потім ДАІ) , фасад театру Бродського (міський будинок культури) на Переяславській , готель Лапшука (нині жіноча консультація) на Київській, особняк Будики (радіовузол) на Київській, палац Шкуратових (бувша школа №4). 

Досить цікавими, загалом унікальними є архітектурні ансамблі заїжджого двору Густинського монастиря з Пантелеймонівською церквою, готелем для ченців та притулком для бідних на розі вулиць Київської та Михайлівської, будівлі тютюнової фабрики „Риболов” та будинок і льохи винної монополії на перехресті вулиць Київської та Підвальної, а також комплекс будівель земської лікарні (нині КЛПЗ „Прилуки центральна міська лікарня”) на Київській вулиці. 

На зміну класицизму наприкінці ХІХ на початку ХХ століть в європейську архітектуру прийшов модерн. У Прилуках збереглися лише три пам’ятки побудовані у цьому стилі, але трактовані дещо стримано і самобутньо. 

Це — невеликий садибний будинок Льодіна на Лапинцях (вулиця Густинська), будинок особняк купця Косицького, в якому містився Російсько-Азійський банк, а нині ресторан ”Удай” та магазини на Київській вулиці. Найкраще зберігся модерновий особняк колишнього міського голови, купця Кисловського але й він втратив оригінальний парковий фасад зі сходами, (нині це приміщення належить краєзнавчому музею). 

Стретенская церковьОднією з найпомітніших споруд у панорамі старовинного міста є Стрітенська церква Густинського жіночого монастиря на Галаганівській вулиці, побудована 1889 року, для увічнення пам’яті про загиблого російського імператора Олександра ІІ. У нашій місцевості це досить рідкісна споруда, за типом тринефна базиліка з трьома куполами(що не збереглися) над головним входом. 

З 1929 року в храмі розміщувався краєзнавчий музей, заснований в 1919 році. Колись він мав велику та надзвичайно цінну художню колекцію, яка складалася з шедеврів українського, російського та західноєвропейського мистецтв ХVІІ — ХІХ століть. Основою колекції була велика різнопрофільна музейна збірка графів Ламсдорф-Галаганів з Сокиренського палацу, яку доповнювали твори мистецтв зібрані відомим українським вченим Василем Масловим зі старовинних поміщицьких садиб Прилуччини в 1920-х роках. У 1953 році майже вся музейна збірка забрана з Прилук до Чернігова й нині зберігається в трьох Чернігівських музеях. 

Прилуччина — прекрасний та чарівний куточок Чернігівщини, де об’єдналися сила козацтва, автентична культура, таємничі місця та всі барви квітучої природи.

Прилуки — виключне місто, воно має свій особливий неповторний колорит. Його давня та славетна історія, дивовижна архітектура зачаровує кожного, хто хоч раз побував у Прилуках. Недарма з 1995 року Прилуки увійшли до ліги історичних міст України.

Джерело: http://planetafm.net